Автор осмислює літературний твір як феноменалізацію креативного архетипу та архетипу Світової Гори, а також показує структурну спільність сакральних споруд та творів літератури.

Розглянуто про книгу лірики В.Ходасевича "Важка ліра" - своєрідне жанрове утворення, важливою рисою якого є наявність сюжетного руху, забезпеченого динамікою провідних поетичних образів. Ці образи формують ланцюжки тем, які окреслють поетичний світ книги.

На прикладі вірша М.Гумільова "Я вырван был..." розглянуто прояв дискурсу любові як дискурсу влади, який призводить до взаємодії природнього, традиційного та патологічного станів ліричного героя і світу.

Розглянуто художню прозу англійських письменників ХХ ст. - Джойса і Честертона та використання єпіфанії як одиного з елементів поетики художнього твору. Показано, що єпіфанія є однією з складових частин католицької релігії, і вперше трактується як елемент поетики в прозі Джойса. Їі риси можна простежити також в оповіданнях іншого письменника, пов'язаного з католицизмом - Честертона. Підкреслено, що в художніх творах Джойса та Честертона єпіфанія є сюжетно-композиційним центром, яка поглиблює психологізм головних героїв та впливає на розвиток часу художнього твору.

Обгрунтовано традиційний підхід до жанру як регулятора творчої спадкоємності, пов'язаного з традицією. Розглянуто спільне і відмінне фольклорного і літературного жанрів як знаків традиції. Виявлено особливості змістовності жанрової форми двох різних систем та реалізації жанру в фольклорі і літературі. Значну увагу акцентовано на проблемі взаємодії і взаємопроникнення жанрів різних систем, яка є однією з маловивчених у сучасному літературознавстві.

Запропоновано інтерпретацію ранньої лірики В.В.Маяковського в аспекті зображальності поетичного слова.

Позначено найбільш вагомі контексти роману А.Бітова "Пушкінський дім" - "авторський" ("творчий"), "літературний", "культурний", "історичний" і "світовий", а також визначено особливості їх функціонування.

Зроблено висновок: центром специфіки художньої літератури, насамперед, є подія "смислотворюючого" спілкування дійсності та свідомості у слові, яке вперше називає те, що досі не мало адекватного ім'я.

Проаналізовано останній діккенсівський роман "Таємниця Едвіна Друда" (1870), побудований як кримінально-детективна історія, і є готичним за своєю поетикою. Підкреслено, що легендарний Клойстергемський собор створює навколо себе химерну атмосферу таємничості, підсвідомих страхів і напруженого очікування, який можна вважати одним з "найготичніших" образів роману. Подібний до нього genius loci - злий дух собору та його мимовільна жертва - Джон Джаспер, літературний нащадок численних "всесвітніх злочинців" готики, якому властиві демонічні та трагічні риси, запозичені у романтиків та французьких "проклятих поетів".

Статтю присвячено розгляду роману В.Брюсова "Вогненний ангел" як оригінального явища прози символізму. Підкреслено, що незвичність роману - в органічному поєднанні скрупульозного описання побуту XVI ст. і психології любовних відношень людей декадентського середовища початку ХХ ст. Це приводить до ідеї любові як позачасового почуття і не має логічного осмислення. У романі вона втілена як еротична містерія. Особливу увагу приділено організації оповіді у романі, трансформації реальних подій початку ХХ ст. в атмосферу XVI ст.

Розглянуто проблеми Православної Церкви та монастиря в поетичній реальності Ф.М.Достоєвського на прикладі роману "Брати Карамазови".

Індекс рубрикатора НБУВ: Ш5(4РОС)5-4

Рубрики:

Література

Шифр НБУВ: Ж70322 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Проаналізовано оповідання Дж.Д.Селінджера "A Perfect Day for Bananafish" як своєрідну ініціацію, "коан на американському грунті".

Розглянуто змістовне наповнення найважливішої для епосу категорії об'єктивності в системі гегелівських понять як гармонію первісної рівноваги об'єкта та суб'єкта.

Розглянуто співвідношення мовлення і мовчання як онтологічну підставу філологічного знання, що виявляє структуру таємничого ("таємниця - загадка - секрет").

Розглянуто основну концепцію та принципи психоаналізу читача в американському літературознавстві, які розроблено школою психологічного вивчення мистецтва Баффало. У центрі уваги - підсвідомість читача, яку проаналізовано в термінах "персонального стилю або міфу" чи "теми ідентичності". Це є своєрідним ключем розуміння літературного твору.

Проаналізовано внутрішню логіку пушкінської повісті "Гробовщик", яка, за думкою автора, є онтологічним та художнім центром циклу "Повести Белкина".

Автор постає як суб'єкт естетичного буття, протилежного життєвому існуванню. Розглянуто умови вирішення конфлікту між ними.

Досліджено розвиток лесковської "сказової" стильової традиції у прозі російських письменників 20-х рр. ХХ ст. Зроблено висновок, що функціонування лесковської традиції проходить три етапи розвитку. Перший етап (орнаментальний "сказ" першої третини 20-х рр.) демонструє відштовхування від лесковської традиції, на другий (соціально-побутовий "сказ" другої третини 20-х рр.) - наближення до його літературних традицій, третій (кінець 20-х рр.) - характеризується відмовою у виборі традиційного стилю Лескова.

Рассмотрена рецепция библейских мотивов, образов в произведениях писателей-современников - А.Блока и Л.Украинки. Проведен сопоставительный анализ поэм, позволяющий выявить общие закономерности, которые наблюдались в начале века в осмыслении художественной литературой Святого Письма. На уровне мотивов, образов освещены особенности интерпретации Библии, отмечено своеобразие творческих индивидуальностей.